Склад:
дію­чі речо­ви­ни: cefoperazone, sulbactam;
1 фла­кон містить: цефо­пе­ра­зо­ну натрію екві­ва­лент­но цефо­пе­ра­зо­ну 500 мг, суль­бак­та­му натрію екві­ва­лент­но суль­бак­та­му 500 мг або
1 фла­кон містить: цефо­пе­ра­зо­ну натрію екві­ва­лент­но цефо­пе­ра­зо­ну 1000 мг, суль­бак­та­му натрію екві­ва­лент­но суль­бак­та­му 1000 мг.

Лікарська фор­ма. Порошок для при­го­ту­ван­ня роз­чи­ну для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні вла­сти­во­сті: поро­шок біло­го або май­же біло­го кольо­ру.

Фармакотерапевтична група:
Антибактеріальні засо­би для систем­но­го засто­су­ван­ня.
Бета-лактамні анти­біо­ти­ки. Цефалоспорини ІІІ поколін­ня.
Код ATХ J01D D62.

Фармакологічні вла­сти­во­сті:
Фармакодинаміка.
Цефоперазон натрію являє собою напів­син­те­тич­ний цефа­ло­спо­ри­но­вий анти­біо­тик ІІІ поколін­ня широ­ко­го спек­тра дії, що засто­со­вуєть­ся тіль­ки парен­те­раль­но. Сульбактам натрію є похід­ною речо­ви­ною базо­во­го пені­ци­лі­но­во­го ядра. Цефоперазон діє шля­хом при­гні­чен­ня біо­син­те­зу муко­пеп­ти­ду стін­ки бак­теріаль­ної кліти­ни. Сульбактам діє як інгібітор бета-лактамаз, від­нов­лю­ю­чи тим самим актив­ність цефо­пе­ра­зо­ну­що­до шта­мів, які вироб­ля­ють
бета-лактамазу

Механізм дії.

Антибактеріальним ком­по­нен­том лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф є цефо­пе­ра­зон – цефа­ло­спо­рин ІІІ поколін­ня, що діє про­ти чут­ли­вих мік­ро­ор­ганіз­мів у ста­дії актив­ної муль­ти­пліка­ції шля­хом при­гні­чен­ня біо­син­те­зу муко­пеп­ти­ду клітин­ної стін­ки. Сульбактам не має вира­же­ної анти­бак­теріаль­ної актив­но­сті, за винят­ком актив­но­сті про­ти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохі­міч­ні дослід­жен­ня на без­клітин­них бак­теріаль­них систе­мах пока­за­ли, що суль­бак­там є необо­рот­ним інгібіто­ром най­важ­ливі­ших бета-лактамаз, що про­ду­ку­ють­ся мік­ро­ор­ганіз­ма­ми, рези­стент­ни­ми до бета-лактамних анти­біо­ти­ків.
Потенціал суль­бак­та­му щодо запо­бі­ган­ня деструк­ції пені­ци­лінів та цефа­ло­спо­ринів рези­стент­ни­ми мік­ро­ор­ганіз­ма­ми був під­твер­дже­ний у ході дослід­жень ціліс­них мік­ро­ор­ганіз­мів з вико­ри­стан­ням
рези­стент­них шта­мів, під час яких суль­бак­там про­де­мон­стру­вав вира­же­ний синер­гізм з пені­ци­лі­на­ми та цефа­ло­спо­ри­на­ми. Оскільки суль­бак­там також зв’язується з дея­ки­ми пеніцилінзв’язуючими біл­ка­ми, часто чут­ливі шта­ми ста­ють враз­ливі­ши­ми до дії лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф, ніж до дії одно­го цефо­пе­ра­зо­ну.
Комбінація суль­бак­та­му та цефо­пе­ра­зо­ну є актив­ною про­ти всіх мік­ро­ор­ганіз­мів, чут­ли­вих до цефо­пе­ра­зо­ну. Крім того, спо­стері­гаєть­ся синер­гізм дії (зни­жен­ня міні­маль­них кон­цен­тра­цій ком­бі­на­ції, що при­гні­чу­ють мік­ро­ор­ганіз­ми при­близ­но в 4 рази порів­ня­но з таки­ми кон­цен­тра­ція­ми кож­но­го ком­по­нен­та окре­мо) з най­більш вира­же­ною дією про­ти таких мік­ро­ор­ганіз­мів: Haemophilus influenzae, види Bacteroides, види
Staphylococcus, Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogenes, Escherichia coli, Proteus mirabilis,
Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.
Макроцеф про­яв­ляє актив­ність in vitro щодо широ­ко­го спек­тра клініч­но зна­чу­щих мікроорганізмів.

Грампозитивні мік­ро­ор­ганіз­ми:

• Staphylococcus aureus (шта­ми, що про­ду­ку­ють або не про­ду­ку­ють пеніциліназу);
• Staphylococcus epidermidis;
• Streptococcus pneumoniae (попе­ред­ня наз­ва Diplococcus pneumoniaе);
• Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичні стреп­то­ко­ки групи А);
• Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичні стреп­то­ко­ки групи В;
• біль­шість інших шта­мів бета-гемолітичних стрептококів;
• бага­то шта­мів Streptococcus faecalis (енте­ро­кок).

Грамнегативні мік­ро­ор­ганіз­ми:

• Escherichia coli;
• види Klebsiella;
• види Enterobacter;
• види Citrobacter;
• Haemophilus influenzae;
• Proteus mirabilis;
• Proteus vulgaris;
• Morganella morganii (попе­ред­ня наз­ва Proteus morganii);
• Providencia rettgeri (попе­ред­ня наз­ва Proteus rettgeri);
• види Providencia;
• види Serratia (вклю­ча­ю­чи S. marcescens);
• види Salmonella та Shigella;
• Pseudomonas aeruginosa та дея­кі інші види Pseudomonas;
• Acinetobacter calcoaceticus;
• Neisseria gonorrhoeae;
• Neisseria meningitidis;
• Bordetella pertussis;
• Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мік­ро­ор­ганіз­ми:

• грам­не­га­тив­ні баци­ли (вклю­ча­ю­чи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та види Fusobacterium);
• грам­по­зи­тив­ні та грам­не­га­тив­ні коки (вклю­ча­ю­чи види Peptococcus, Peptostreptococcus та Veillonella);
• грам­по­зи­тив­ні баци­ли (вклю­ча­ю­чи види Clostridium, Eubacterium та Lactobacillus).

Встановлено такий діа­па­зон чут­ли­во­сті до пре­па­ра­ту Макроцеф.
Мінімальні інгі­бу­ю­чі кон­цен­тра­ції (МІК) (мкг/мл, як кон­цен­тра­ції цефоперазону):

Розміри дис­ка зони чут­ли­во­сті (мм, тест Кірбі – Бауера):

Для визна­чен­ня МІК мож­на засто­со­ву­ва­ти серій­ні роз­ве­ден­ня лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф за допо­мо­гою мето­ду роз­ве­ден­ня в агарі або бульй­оні. Рекомендовано засто­су­ван­ня тесту чут­ли­во­сті дис­ка, що містить 30 мкг суль­бак­та­му та 75 мкг цефо­пе­ра­зо­ну. Лабораторна від­по­відь «чут­ли­вий» озна­чає, що тера­пія пре­па­ра­том Макроцеф, імо­вір­но, буде ефек­тив­но впли­ва­ти на мік­ро­ор­ганізм — збуд­ник інфек­ції, а від­по­відь «рези­стент­ний» озна­чає, що такий ефек­тив­ний вплив є малой­мо­вір­ним. Відповідь «про­між­ний» озна­чає, що мік­ро­ор­ганізм може бути чут­ли­вим до пре­па­ра­ту Макроцеф при засто­су­ван­ні остан­ньо­го у вищих дозах або якщо інфек­ція роз­ви­ну­лась у тих тка­ни­нах чи ріди­нах організ­му, де дося­га­ють­ся висо­кі кон­цен­тра­ції антибіотика.

Рекомендовані ліміти кон­тро­лю яко­сті для дис­ків чут­ли­во­сті до сульбактаму/цефоперазону 30 мкг/75 мкг:

Фармакокінетика.
Розподіл.
Середні зна­чен­ня мак­си­маль­них кон­цен­тра­цій суль­бак­та­му та цефо­пе­ра­зо­ну піс­ля внут­ріш­ньо­вен­но­го вве­ден­ня про­тя­гом 5 хви­лин разо­вої дози 2 г (у співвід­но­шен­ні 1 : 1) пре­па­ра­ту (1 г суль­бак­та­му + 1 г цефо­пе­ра­зо­ну) у здо­ро­вих доб­ро­воль­ців ста­но­ви­ли 130 та 236,8 мкг/мл від­по­від­но. Це свід­чить про біль­ший об’єм роз­поді­лу суль­бак­та­му (Vd = 18,0–27,6 л) порів­ня­но з роз­поді­лом цефо­пе­ра­зо­ну (Vd = 10,2–11,3 л).
Середні зна­чен­ня мак­си­маль­них кон­цен­тра­цій суль­бак­та­му та цефо­пе­ра­зо­ну піс­ля внут­ріш­ньо­вен­но­го вве­ден­ня про­тя­гом 15 хви­лин разо­вої дози 4,5 г (у співвід­но­шен­ні 1 : 2) пре­па­ра­ту (1,5 г суль­бак­та­му + 3 г цефо­пе­ра­зо­ну) у здо­ро­вих доб­ро­воль­ців ста­но­ви­ли 88,3 мкг/мл та 416,1 мкг/мл від­по­від­но.
Максимальні кон­цен­тра­ції суль­бак­та­му та цефо­пе­ра­зо­ну у сиро­ват­ці кро­ві піс­ля пер­шо­го внутрішньом’язового вве­ден­ня 1,5 г пре­па­ра­ту (0,5 г суль­бак­та­му + 1 г цефо­пе­ра­зо­ну) у здо­ро­вих доб­ро­воль­ців ста­но­ви­ла 11 мкг/мл та 45,3 мкг/мл і 29,9 мкг/мл та 58,4 мкг/мл від­по­від­но піс­ля вве­ден­ня сьо­мої дози при засто­су­ван­ні пре­па­ра­ту кож­ні 12 годин.

Виведення.

При засто­су­ван­ні пре­па­ра­ту при­близ­но 84 % дози суль­бак­та­му та 25 % дози цефо­пе­ра­зо­ну виво­дить­ся нир­ка­ми. Більшість дози цефо­пе­ра­зо­ну, що зали­ши­лась, виво­дить­ся з жов­чю. Після вве­ден­ня пре­па­ра­ту серед­ній період напів­ви­ве­ден­ня суль­бак­та­му ста­но­вить при­близ­но 1 годи­ну, а цефо­пе­ра­зо­ну – 1,7 годи­ни. Концентрації у плаз­мі кро­ві про­пор­цій­ні до вве­де­ної дози. Ці дані від­по­ві­да­ють рані­ше опуб­лі­ко­ва­ним резуль­та­там фар­ма­ко­кі­не­тич­но­го дослід­жен­ня цих ком­по­нен­тів при їх окре­мо­му засто­су­ван­ні.
Після внутрішньом’язового вве­ден­ня 1,5 г пре­па­ра­ту (0,5 г суль­бак­та­му і 1 г цефо­пе­ра­зо­ну) мак­си­маль­ні кон­цен­тра­ції суль­бак­та­му і цефо­пе­ра­зо­ну у плаз­мі кро­ві дося­га­ли­ся у період від 15 хви­лин до 2 годин піс­ля вве­ден­ня пре­па­ра­ту. Середні зна­чен­ня мак­си­маль­них кон­цен­тра­цій у плаз­мі кро­ві ста­но­ви­ли 19 і 64,2 мкг/мл для суль­бак­та­му та цефо­пе­ра­зо­ну від­по­від­но.
Після бага­то­ра­зо­во­го вве­ден­ня пре­па­ра­ту не пові­дом­ля­ло­ся про якісь сут­тєві змі­ни у фар­ма­ко­кі­не­ти­ці ком­по­нен­тів пре­па­ра­ту Макроцеф та не спо­стері­га­ла­ся їх куму­ля­ція при засто­су­ван­ні через кож­ні 8–12 годин.

Пацієнти з пору­шен­ня­ми функ­ції печін­ки.
Див. розділ «Особливості засто­су­ван­ня».
Пацієнти з пору­шен­ня­ми функ­ції нирок.

У пацієн­тів з пору­шен­ням функ­ції нирок різ­но­го сту­пе­ня тяж­ко­сті, яким вво­ди­ли пре­па­рат, загаль­ний кліренс суль­бак­та­му в організ­мі знач­ною мірою коре­лю­вав з визна­че­ним клірен­сом креатиніну.

У пацієн­тів з нефунк­ціо­ну­ю­чою нир­кою період напів­ви­ве­ден­ня суль­бак­та­му був знач­но дов­шим (у серед­ньо­му 6,9 і 9,7 годи­ни за дани­ми різ­них дослід­жень). Застосування гемодіалі­зу знач­но змі­нює період напів­ви­ве­ден­ня, загаль­ний кліренс організ­му та об’єм роз­поді­лу суль­бак­та­му. Не спо­стері­га­ло­ся зна­чу­щих від­мін­но­стей у фар­ма­ко­кі­не­ти­ці цефо­пе­ра­зо­ну у пацієн­тів з нир­ко­вою недостатністю.

Пацієнти літ­ньо­го віку.

Фармакокінетику пре­па­ра­ту вив­ча­ли у пацієн­тів літ­ньо­го віку з пору­шен­ням функ­ції нирок та пору­шен­ням функ­ції печін­ки. Обидва ком­по­нен­ти пре­па­ра­ту, суль­бак­там і цефо­пе­ра­зон, мали дов­ший період напів­ви­ве­ден­ня, ниж­чий кліренс та біль­ший об’єм роз­поді­лу порів­ня­но з від­по­від­ни­ми показ­ни­ка­ми у здо­ро­вих доб­ро­воль­ців. Фармакокінетичні дані щодо суль­бак­та­му доб­ре коре­лю­ють зі сту­пе­нем пору­шен­ня функ­ції нирок, тоді як дані щодо цефо­пе­ра­зо­ну доб­ре коре­лю­ють зі сту­пе­нем пору­шен­ня функ­ції печінки.

Діти.

Дослідження, що про­во­ди­ли з участю дітей, про­де­мон­стру­ва­ли від­сут­ність яки­хось істот­них змін у фар­ма­ко­кі­не­ти­ці ком­по­нен­тів пре­па­ра­ту порів­ня­но з дани­ми щодо дорос­лих пацієн­тів. У дітей серед­ній період напів­ви­ве­ден­ня суль­бак­та­му коли­вав­ся від 0,91 до 1,42 годи­ни, а цефо­пе­ра­зо­ну – від 1,44 до 1,88 годи­ни.
Сульбактам та цефо­пе­ра­зон доб­ре роз­поді­ля­ють­ся у різ­них тка­ни­нах та ріди­нах організ­му, вклю­ча­ю­чи жовч, жовч­ний міх­ур, шкі­ру, апен­дикс, фал­ло­пієві тру­би, яєч­ни­ки, мат­ку та ін.
Немає доказів виник­нен­ня фар­ма­ко­кі­не­тич­ної вза­є­модії між суль­бак­та­мом і цефо­пе­ра­зо­ном при їх суміс­но­му засто­су­ван­ні у фор­мі пре­па­ра­ту Макроцеф.
Цефоперазон не замі­щає білірубін у міс­цях зв’язування з про­теї­на­ми плаз­ми крові.

Клінічні харак­те­ри­сти­ки.
Показання.
Препарат засто­со­ву­ють для ліку­ван­ня інфек­цій, спри­чи­не­них чут­ли­ви­ми шта­ма­ми мікроорганізмів:

• інфек­ції дихаль­них шляхів (верх­ніх і ниж­ніх відділів);
• холе­ци­стит, холан­гіт, пери­тоніт та інші інфек­ції черев­ної порожнини;
• інфек­ції сечо­вивід­них шляхів (верх­ніх і ниж­ніх відділів);
• сеп­ти­це­мія;
• менін­гіт;
• інфек­ції шкіри і м’яких тканин;
• інфек­ції кісток і суглобів;
• запаль­ні захво­рю­ван­ня органів мало­го таза, ендо­мет­рит, гоно­рея та інші інфек­ції ста­те­вих
  органів.

Протипоказання.

Протипоказаний пацієн­там з гіпер­чут­ливістю до дію­чих речо­вин (суль­бак­та­му, цефо­пе­ра­зо­ну), до бета-лактамів або будь-яких допо­між­них речовин.

Взаємодія з інши­ми лікарсь­ки­ми засо­ба­ми та інші види вза­є­модій.
Комбінована тера­пія. Зважаючи на широ­кий спектр актив­но­сті пре­па­ра­ту, для адек­ват­но­го ліку­ван­ня біль­шо­сті інфек­цій мож­на засто­со­ву­ва­ти Макроцеф як моно­те­ра­пію. Однак за пев­них пока­зань лікарсь­кий засіб мож­на засто­со­ву­ва­ти разом з інши­ми анти­біо­ти­ка­ми. При одно­час­но­му засто­су­ван­ні амі­но­глі­ко­зидів (див. розділ «Спосіб засто­су­ван­ня та дози») необ­хід­но кон­тро­лю­ва­ти функ­ції нирок про­тя­гом усьо­го кур­су тера­пії (див. розділ «Несумісність»).
Алкоголь. При вжи­ван­ні алко­го­лю під час кур­су ліку­ван­ня та про­тя­гом 5 днів піс­ля засто­су­ван­ня цефо­пе­ра­зо­ну від­зна­ча­ли такі реак­ції, як почер­вонін­ня облич­чя, піт­ливість, голов­ний біль, тахікар­дія. Аналогічні реак­ції спо­стері­га­лись і при засто­су­ван­ні дея­ких інших цефа­ло­спо­ринів. Пацієнтів слід попе­реджа­ти про мож­ливі побіч­ні реак­ції, що вини­ка­ють при вжи­ван­ні алко­голь­них напоїв під час засто­су­ван­ня лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф. При вико­ри­стан­ні штуч­но­го хар­чу­ван­ня (перо­раль­но­го або парен­те­раль­но­го) роз­чи­ни, що містять ета­нол, вико­ри­сто­ву­ва­ти не слід.
Взаємодія з речо­ви­на­ми, що вико­ри­сто­ву­ють­ся при лабо­ра­тор­них аналі­зах. Хибнопозитивна реак­ція на глю­ко­зу в сечі може бути вияв­ле­на при засто­су­ван­ні роз­чи­ну Бенедикта або Фелінга.

Особливості засто­су­ван­ня.
Гіперчутливість. Повідомлялося про випад­ки роз­вит­ку тяж­ких, а інко­ли і леталь­них реак­цій гіпер­чут­ли­во­сті (ана­філак­тич­них реак­цій) у пацієн­тів, які отри­му­ва­ли тера­пію бета-лактамними або цефа­ло­спо­ри­но­ви­ми анти­біо­ти­ка­ми, вклю­ча­ю­чи сульбактам/цефоперазон. Розвиток таких реак­цій з біль­шою ймо­вір­ністю спо­стері­гаєть­ся в осіб з реак­ція­ми гіпер­чут­ли­во­сті до багатьох алер­генів в ана­мнезі.
Перед почат­ком тера­пії сульбактамом/цефоперазоном слід ретель­но дослі­ди­ти ана­мнез пацієн­та щодо реак­цій гіпер­чут­ли­во­сті до цефа­ло­спо­ринів, пені­ци­лінів або інших лікарсь­ких засобів (див. розділ «Протипоказання»). Антибіотики слід з обе­реж­ністю при­зна­ча­ти пацієн­там, які про­яв­ля­ють алер­гію в тій чи іншій фор­мі, особ­ли­во на лікарсь­кі засо­би.
При роз­вит­ку алер­гіч­них реак­цій засто­су­ван­ня пре­па­ра­ту слід при­пи­ни­ти та при­зна­чи­ти від­по­відне ліку­ван­ня. Тяжкі ана­філак­тич­ні реак­ції потре­бу­ють негай­но­го засто­су­ван­ня епі­неф­ри­ну. За потре­би слід про­ве­сти окси­ге­но­те­ра­пію, засто­су­ва­ти внут­ріш­ньо­вен­но сте­роїд­ні пре­па­ра­ти, забез­пе­чи­ти прохід­ність дихаль­них шляхів, вклю­ча­ю­чи інту­ба­цію (див. розділ «Побічні реак­ції»).
Повідомлялося про випад­ки роз­вит­ку шкір­них реак­цій тяж­ко­го сту­пе­ня, інко­ли з леталь­ним наслід­ком, таких як ток­сич­ний епі­дер­маль­ний некроліз, син­дром Стівенса – Джонсона та екс­фоліа­тив­ний дер­ма­тит, у пацієн­тів, які засто­со­ву­ва­ли сульбактам/цефоперазон. У разі виник­нен­ня шкір­ної реак­ції тяж­ко­го сту­пе­ня тера­пію сульбактамом/цефоперазоном слід при­пи­ни­ти та роз­по­ча­ти від­по­відне ліку­ван­ня (див. розділ «Побічні реак­ції»).
Застосування при пору­шен­нях функ­ції печін­ки. Цефоперазон знач­ною мірою виді­ляєть­ся з жов­чю. У пацієн­тів із захво­рю­ван­ня­ми печін­ки та/або обструк­цією жов­чо­вивід­них шляхів період напів­ви­ве­ден­ня цефо­пе­ра­зо­ну із сиро­ват­ки кро­ві, як пра­ви­ло, подо­в­жуєть­ся, а виве­ден­ня із сечею поси­люєть­ся. Навіть при тяж­ких пору­шен­нях функ­ції печін­ки в жов­чі спо­стері­га­ють­ся тера­пев­тич­ні кон­цен­тра­ції цефо­пе­ра­зо­ну і лише подо­в­жен­ня періо­ду напів­ви­ве­ден­ня у 2–4 рази.
Коригування дози може бути необ­хід­ним у разі тяж­кої обструк­ції жов­чо­вивід­них шляхів, тяж­ких захво­рю­вань печін­ки або у разі пору­шень функ­ції нирок, що пов’язані з будь-яким із таких станів.
У пацієн­тів із пору­шен­ня­ми функ­ції печін­ки та супут­нім пору­шен­ням функ­ції нирок потріб­но кон­тро­лю­ва­ти кон­цен­тра­цію цефо­пе­ра­зо­ну у сиро­ват­ці кро­ві та у разі необ­хід­но­сті кори­гу­ва­ти дозу­ван­ня. Якщо не про­во­дить­ся ретель­но­го кон­тро­лю кон­цен­тра­цій у сиро­ват­ці кро­ві, доза цефо­пе­ра­зо­ну не повин­на пере­ви­щу­ва­ти 2 г/добу.
Загальні засте­ре­жен­ня. Повідомлялося про випад­ки кро­во­ви­ливів, іноді з леталь­ним наслід­ком, при засто­су­ван­ні сульбактаму/цефоперазону. Як і при засто­су­ван­ні інших анти­біо­ти­ків, у пацієн­тів, які отри­му­ва­ли сульбактам/цефоперазон, спо­стері­гав­ся дефі­цит віта­мі­ну К, що спри­чи­ня­ло коа­гу­ло­патію. Механізм цьо­го яви­ща, ймо­вір­но, пов’язаний із при­гні­чен­ням киш­ко­вої бак­теріаль­ної фло­ри, що в нор­мі син­те­зує віта­мін К. До групи ризи­ку нале­жать пацієн­ти, у яких обме­жене хар­чу­ван­ня, пацієн­ти з маль­аб­сорб­цією та пацієн­ти, які три­ва­лий час пере­бу­ва­ють на парен­те­раль­но­му (внут­ріш­ньо­вен­но­му) хар­чу­ван­ні. У таких пацієн­тів та пацієн­тів, які прий­ма­ють перо­раль­ні анти­ко­а­гу­лян­ти, слід кон­тро­лю­ва­ти про­тром­бі­но­вий час (або між­на­родне нор­малі­зо­ване співвід­но­шен­ня) для вияв­лен­ня мож­ли­вої кро­во­течі, тром­бо­ци­то­пе­нії, а при наяв­но­сті пока­зань при­зна­ча­ти прий­ом віта­мі­ну К. У випад­ку роз­вит­ку три­ва­лої кро­во­течі, якщо немає інших при­чин цьо­го яви­ща, слід при­пи­ни­ти засто­су­ван­ня сульбактаму/цефоперазону.
Як і при засто­су­ван­ні інших анти­біо­ти­ків, три­ва­ле засто­су­ван­ня пре­па­ра­ту Макроцеф може при­зве­сти до поси­ле­но­го росту нечут­ли­вої мік­ро­фло­ри. Протягом ліку­ван­ня слід ретель­но спо­стері­га­ти за ста­ном пацієн­тів. Як і при засто­су­ван­ні інших силь­ноді­ю­чих систем­них засобів, при три­ва­ло­му засто­су­ван­ні лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф реко­мен­до­ва­но періо­дич­но кон­тро­лю­ва­ти наяв­ність про­явів пору­шень функ­цій систем органів, вклю­ча­ю­чи пору­шен­ня функ­ції нирок, печін­ки та кро­во­твор­ної систе­ми, особ­ли­во у недо­но­ше­них ново­на­род­же­них та інших немовлят.

Про виник­нен­ня діа­реї, пов’язаної з Clostridium difficile, пові­дом­ля­ло­ся при засто­су­ван­ні май­же усіх анти­бак­теріаль­них засобів, вклю­ча­ю­чи суль­бак­там натрію/ цефо­пе­ра­зон натрію. Тяжкість про­явів може коли­ва­ти­ся від помір­ної діа­реї до коліту з леталь­ним наслід­ком. Застосування анти­бак­теріаль­них пре­па­ратів змі­нює нор­маль­ну фло­ру кишеч­ни­ку та при­зво­дить до підви­ще­но­го росту C. difficile.
C. difficile про­ду­кує ток­си­ни А та В, що, у свою чер­гу, спри­яє роз­вит­ку діа­реї, пов’язаної з C. difficile. Штами C. difficile, що про­ду­ку­ють гіпер­ток­си­ни, підви­щу­ють захво­рю­ваність та леталь­ність, оскіль­ки такі інфек­ції можуть бути рези­стент­ни­ми до анти­бак­теріаль­ної тера­пії та можуть потре­бу­ва­ти колек­то­мії. Необхідно роз­гля­да­ти мож­ливість цьо­го діа­г­но­зу у всіх пацієн­тів із діа­реєю, що вини­кає при засто­су­ван­ні анти­бак­теріаль­ної тера­пії. Необхідний ретель­ний аналіз ана­мне­зу, оскіль­ки пові­дом­ля­ло­ся про роз­ви­ток діа­реї, пов’язаної з C. difficile через 2 міся­ці піс­ля завер­шен­ня анти­бак­теріаль­ної терапії.

Діти.

Макроцеф ефек­тив­но засто­со­вуєть­ся немо­в­ля­там, про­те все­біч­них дослід­жень засто­су­ван­ня пре­па­ра­ту недо­но­ше­ним або доно­ше­ним ново­на­род­же­ним не про­во­ди­ли. Тому перед почат­ком ліку­ван­ня недо­но­ше­них або доно­ше­них ново­на­род­же­них слід ретель­но оці­ни­ти потен­цій­ну користь та ризик від засто­су­ван­ня пре­па­ра­ту.
У ново­на­род­же­них із білірубі­но­вою енце­фа­ло­патією цефо­пе­ра­зон не замі­щує білірубін у міс­цях зв’язування з про­теї­на­ми плаз­ми кро­ві.
Цей лікарсь­кий засіб містить натрій — слід бути обе­реж­ним при засто­су­ван­ні пре­па­ра­ту пацієн­там з пору­шен­ням функ­ції нирок або пацієн­там, які дотри­му­ють­ся дієти з кон­тро­льо­ва­ним вмі­стом натрію.

Застосування у період вагіт­но­сті або году­ван­ня груд­дю.
Вагітність. Дослідження впли­ву пре­па­ра­ту на репро­дук­тив­ну функ­цію, що про­во­ди­ли на щурах у дозах, що у 10 разів пере­ви­щу­ва­ли дозу для люди­ни, не вияви­ли доказів погір­шен­ня фер­тиль­но­сті, а також тера­то­ген­но­го впли­ву. Сульбактам і цефо­пе­ра­зон про­ни­ка­ють крізь пла­цен­тар­ний бар’єр, але все­біч­них та доб­ре кон­тро­льо­ва­них дослід­жень за участю вагіт­них жінок не про­во­ди­ли. Зважаючи на те, що резуль­та­ти дослід­жень впли­ву пре­па­ра­ту на репро­дук­тив­ну функ­цію у тва­рин не завжди будуть таки­ми ж при засто­су­ван­ні у людей, пре­па­рат мож­на засто­со­ву­ва­ти у період вагіт­но­сті лише при наяв­но­сті чіт­ких пока­зань.
Період году­ван­ня груд­дю. У грудне моло­ко про­ни­кає тіль­ки неве­ли­ка части­на вве­де­ної дози суль­бак­та­му та цефо­пе­ра­зо­ну. Макроцеф слід з обе­реж­ністю при­зна­ча­ти жін­кам, які году­ють груд­дю, незва­жа­ю­чи на те, що оби­дві скла­до­ві пре­па­ра­ту про­ни­ка­ють у грудне моло­ко у незнач­ній кількості.

Здатність впли­ва­ти на швид­кість реак­ції при керу­ван­ні авто­транс­пор­том або інши­ми механіз­ма­ми.
Вплив лікарсь­ко­го засо­бу на здат­ність керу­ва­ти авто­транс­пор­том або пра­ц­ю­ва­ти з інши­ми механіз­ма­ми малоймовірний.

Спосіб засто­су­ван­ня та дози.
Макроцеф (ком­бі­на­ція суль­бак­та­му натрію/ цефо­пе­ра­зо­ну натрію) випус­каєть­ся у фла­ко­нах і
засто­со­вуєть­ся лише парен­те­раль­но.
Дорослі. Звичайна доза пре­па­ра­ту для дорос­лих ста­но­вить 2–4 г на добу (тоб­то від 1 до 2 г цефо­пе­ра­зо­ну на добу) внут­ріш­ньо­вен­но або внутрішньом’язово в рів­но­мір­но роз­поді­ле­них дозах кож­ні 12
годин.

При тяж­ких або рефрак­тер­них інфек­ціях добо­ва доза пре­па­ра­ту може бути підви­ще­на до 8 г (тоб­то доза цефо­пе­ра­зо­ну – 4 г), вво­дять внут­ріш­ньо­вен­но у рів­но­мір­но роз­поді­ле­них дозах кож­ні 12 годин. Рекомендована мак­си­маль­на добо­ва доза суль­бак­та­му ста­но­вить 4 г (8 г пре­па­ра­ту).
Порушення функ­ції печін­ки. Див. розділ «Особливості засто­су­ван­ня».
Застосування при пору­шен­нях функ­ції нирок.
Режим дозу­ван­ня при засто­су­ван­ні пре­па­ра­ту слід кори­гу­ва­ти для пацієн­тів зі знач­ним зни­жен­ням функ­ції нирок (кліренс кре­а­тині­ну мен­ше 30 мл/хв) з метою ком­пен­са­ції зни­же­но­го клірен­су суль­бак­та­му. Пацієнтам із клірен­сом кре­а­тині­ну 15–30 мл/хв слід при­зна­ча­ти суль­бак­там у мак­си­маль­ній дозі 1 г, яка вво­дить­ся кож­ні 12 годин (мак­си­маль­на добо­ва доза суль­бак­та­му – 2 г), а пацієн­там із клірен­сом кре­а­тині­ну мен­ше 15 мл/хв слід при­зна­ча­ти суль­бак­там у мак­си­маль­ній дозі 500 мг, яка вво­дить­ся кож­ні 12 годин (мак­си­маль­на добо­ва доза суль­бак­та­му – 1 г). При тяж­ких інфек­ціях може виник­ну­ти необ­хід­ність додат­ко­во­го окре­мого при­зна­чен­ня цефо­пе­ра­зо­ну.
Фармакокінетичний про­філь суль­бак­та­му сут­тєво змі­нюєть­ся при про­ве­ден­ні гемодіалі­зу.
Період напів­ви­ве­ден­ня цефо­пе­ра­зо­ну із сиро­ват­ки кро­ві при гемодіалізі дещо змен­шуєть­ся. Отже, режим дозу­ван­ня слід вста­но­ви­ти від­по­від­но до періо­ду діалі­зу.
Застосування для осіб літ­ньо­го віку (див. розділ «Фармакокінетика»).
Застосування для ліку­ван­ня дітей.
Звичайна доза пре­па­ра­ту для дітей ста­но­вить від 40 до 80 мг/кг маси тіла/добу (тоб­то 20–40 мг цефоперазону/кг маси тіла/добу), рів­но­мір­но роз­поді­ле­на на 2–4 дози.

При тяж­ких або рефрак­тер­них інфек­ціях добо­ва доза може бути підви­ще­на до 160 мг/кг маси тіла/добу (80 мг цефоперазону/кг маси тіла/добу), рів­но­мір­но розді­ле­на на 2–4 дози (див. розділ «Особливості засто­су­ван­ня»).
Застосування для ліку­ван­ня ново­на­род­же­них. Новонародженим 1‑го тиж­ня жит­тя пре­па­рат слід вво­ди­ти кож­ні 12 годин. Максимальна добо­ва доза суль­бак­та­му для дітей не повин­на пере­ви­щу­ва­ти 80 мг/кг маси тіла/добу (160 мг/кг маси тіла/добу лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф). У випад­ку необ­хід­но­сті засто­су­ван­ня дози цефо­пе­ра­зо­ну, що пере­ви­щує 80 мг/кг маси тіла/добу, додат­ко­ву дозу цефо­пе­ра­зо­ну слід при­зна­ча­ти окре­мо (див. розділ «Особливості застосування»).

Спосіб засто­су­ван­ня.
Внутрішньовенне вве­ден­ня.
Для крап­лин­ної інфузії вміст кож­но­го фла­ко­на лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф слід від­но­ви­ти у від­по­від­ній кіль­ко­сті 5 % вод­но­го роз­чи­ну декс­тро­зи, 0,9 % роз­чи­ну натрію хло­ри­ду для ін’єкцій або води для ін’єкцій, а потім дове­сти до 20 мл тим самим роз­чи­ном з подаль­шим вве­ден­ням про­тя­гом 15–60 хв.
Відновлення.

Лактатний роз­чин Рінгера є прий­нят­ним роз­чин­ни­ком для про­ве­ден­ня внут­ріш­ньо­вен­ної інфузії, але не для пер­вин­но­го від­нов­лен­ня (див. розділ «Несумісність»).
Для внут­ріш­ньо­вен­ної ін’єкції вміст кож­но­го фла­ко­на слід роз­во­ди­ти, як опи­са­но вище, та вво­ди­ти про­тя­гом щонай­мен­ше 3 хви­лин.
Внутрішньом’язове вве­ден­ня.
Лікарський засіб суміс­ний з таки­ми роз­чин­ни­ка­ми: вода для ін’єкцій, 5 % роз­чин глю­ко­зи, 0,9 % роз­чин натрію хло­ри­ду, 5 % роз­чин глю­ко­зи у 0,225 % роз­чині натрію хло­ри­ду та 5 % роз­чин декс­тро­зи у 0,9 % роз­чині натрію хло­ри­ду. Цефоперазон суміс­ний при кон­цен­тра­ціях в діа­па­зоні від 10 до 250 мг на 1 мл роз­чин­ни­ка. Сульбактам суміс­ний при кон­цен­тра­ціях в діа­па­зоні від 5 до 125 мг на 1 мл розчинника.

Лактатний роз­чин Рінгера. Для від­нов­лен­ня слід вико­ри­сто­ву­ва­ти сте­риль­ну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»). Необхідним є дво­е­тапне роз­ве­ден­ня з вико­ри­стан­ням сте­риль­ної води для ін’єкцій (див. таб­ли­цю вище); потім отри­ма­ний роз­чин слід роз­ве­сти лак­тат­ним роз­чи­ном Рінгера для отри­ман­ня кон­цен­тра­ції суль­бак­та­му 5 мг/мл (до 2 мл або 4 мл почат­ко­во роз­бав­ле­но­го роз­чи­ну слід дода­ти 50 мл або 100 мл лак­тат­но­го роз­чи­ну Рінгера від­по­від­но).
Лідокаїн. 2 % роз­чин лідо­каї­ну гідро­хло­ри­ду є прий­нят­ним роз­чин­ни­ком для при­го­ту­ван­ня роз­чи­ну для внутрішньом’язового вве­ден­ня, але не для пер­вин­но­го роз­ве­ден­ня. Для від­нов­лен­ня слід вико­ри­сто­ву­ва­ти сте­риль­ну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»).

Будь-який неви­ко­ри­ста­ний про­дукт або від­хо­ди потріб­но ути­лі­зу­ва­ти від­по­від­но до міс­це­вих вимог.

Діти. Препарат засто­со­ву­ють дітям (Див. розділ «Спосіб засто­су­ван­ня та дози»).

Передозування.
Інформації щодо гострої ток­сич­но­сті цефо­пе­ра­зо­ну натрію та суль­бак­та­му натрію у людей недо­стат­ньо. Очікується, що пере­до­зу­ван­ня пре­па­ра­ту може спри­чи­ня­ти про­яви, що, голов­ним чином, є поси­лен­ням його побіч­них ефек­тів, про які пові­дом­ля­ло­ся при засто­су­ван­ні пре­па­ра­ту. Слід бра­ти до ува­ги, що висо­кі кон­цен­тра­ції бета-лактамних анти­біо­ти­ків у спин­но­моз­ко­вій рідині можуть спри­чи­ня­ти нев­ро­ло­гіч­ні реак­ції, у тому числі судо­ми. Оскільки цефо­пе­ра­зон та суль­бак­там виді­ля­ють­ся із цир­ку­ля­ції шля­хом гемодіалі­зу, ця про­це­ду­ра може поси­лю­ва­ти виве­ден­ня пре­па­ра­ту з організ­му у разі пере­до­зу­ван­ня у пацієн­тів з пору­шен­ням функ­ції нирок.

Побічні реак­ції.
Препарат зага­лом доб­ре пере­но­сить­ся. Більшість побіч­них реак­цій є лег­ко­го або помір­но­го сту­пе­ня тяж­ко­сті та мають спри­ят­ли­вий перебіг при три­ва­ло­му ліку­ван­ні. Нижче наве­дені побіч­ні реак­ції, що спо­стері­га­ли­ся під час прий­о­му пре­па­ра­ту Макроцеф. Частота побіч­них реак­цій зазна­че­на як: дуже часто (≥ 1/10 ), часто (≥ 1/100 – < 1/10), неча­сто (≥ 1/1000 – < 1/100), рід­ко (≥ 1/10000 – < 1/1000), дуже рід­ко (< 1/10000), часто­та неві­до­ма (немож­ли­во оці­ни­ти за наяв­ною інфор­ма­цією).
Побічні реак­ції наве­де­но за систе­ма­ми органів згід­но з MedRA у поряд­ку клініч­ної важливості

* Побічні реакції, про які повідомлялося у постмаркетинговий період.
† У розрахунки частоти побічних реакцій стосовно відхилень лабораторних показників від норми були включені всі доступні лабораторні значення, включаючи показники пацієнтів із порушеннями на початковому рівні. Такий консервативний підхід був взятий за основу через те, що початкова інформація не дає змогу диференціювати підгрупи пацієнтів із порушеннями на початковому рівні, які мали значущі зміни у лабораторних показниках, що були пов’язані із лікуванням, та пацієнтів, які не мали таких змін. Порушення за такими показниками, як рівень лейкоцитів, нейтрофілів, тромбоцитів, гемоглобіну та гематокриту, спостерігалися тільки у ході досліджень. Підвищення та зниження рівнів не диференціювали.
§ Надходили повідомлення про летальні наслідки.

Повідомлення про підо­зрю­вані побіч­ні реак­ції.
Після реєстра­ції лікарсь­ко­го засо­бу дуже важ­ли­во пові­дом­ля­ти про підо­зрю­вані побіч­ні реак­ції. Це дає змо­гу про­во­ди­ти моніто­ринг співвід­но­шен­ня між кори­стю і ризи­ка­ми, пов’язаними із засто­су­ван­ням цьо­го лікарсь­ко­го засо­бу. Співробітників систе­ми охо­ро­ни здоров’я про­сять звіту­ва­ти про будь-які підо­зрю­вані побіч­ні реак­ції від­по­від­но до вимог законодавства.

Термін при­дат­но­сті. 2 роки.

Умови збері­ган­ня.
Зберігати в ори­гі­наль­ній упа­ков­ці у недо­ступ­но­му для дітей міс­ці при тем­пе­ра­турі не вище 25 °С.

Несумісність.
Аміноглікозиди. Розчини лікарсь­ко­го засо­бу Макроцеф та амі­но­глі­ко­зидів не слід без­по­се­ред­ньо змі­шу­ва­ти, оскіль­ки між ними існує фізич­на несу­міс­ність. Якщо є необ­хід­ність у ком­бі­но­ваній тера­пії пре­па­ра­том Макроцеф та амі­но­глі­ко­зи­да­ми, слід засто­со­ву­ва­ти їх послі­дов­ну розділь­ну крап­лин­ну інфузію, вико­ри­сто­ву­ю­чи окре­му вто­рин­ну систе­му для внут­ріш­ньо­вен­них інфузій, при цьо­му пер­вин­на систе­ма для внут­ріш­ньо­вен­них інфузій повин­на бути ретель­но про­ми­та схва­ле­ним роз­чи­ном у пере­рві між інфузія­ми зазна­че­них пре­па­ратів. Також доціль­но, щоб про­тя­гом доби інтер­ва­ли між вве­ден­ня­ми пре­па­ра­ту Макроцеф та амі­но­глі­ко­зидів були по мож­ли­во­сті мак­си­маль­ни­ми.
Лактатний роз­чин Рінгера. Первинне роз­ве­ден­ня лак­тат­ним роз­чи­ном Рінгера не реко­мен­до­ване, оскіль­ки вста­нов­ле­но, що ці речо­ви­ни є несу­міс­ни­ми. Однак засто­су­ван­ня дво­е­тап­но­го про­це­су роз­ве­ден­ня, при яко­му пер­вин­ним роз­чин­ни­ком є вода для ін’єкцій, дає мож­ливість уник­ну­ти несу­міс­но­сті при подаль­шо­му роз­ве­ден­ні лак­тат­ним роз­чи­ном Рінгера (див. розділ «Спосіб засто­су­ван­ня та дози»).
Лідокаїн. Первинне роз­ве­ден­ня 2 % роз­чи­ном лідо­каї­ну не реко­мен­до­ва­но, оскіль­ки ці речо­ви­ни є несу­міс­ни­ми. Однак засто­су­ван­ня дво­е­тап­но­го про­це­су роз­ве­ден­ня, при яко­му пер­вин­ним роз­чин­ни­ком є вода для ін’єкцій, дає мож­ливість уник­ну­ти несу­міс­но­сті при подаль­шо­му роз­ве­ден­ні 2 % роз­чи­ном лідо­каї­ну хло­ри­ду (див. розділ «Спосіб засто­су­ван­ня та дози»).

Упаковка.
Порошок у скля­них фла­ко­нах. По 1 або по 5 або по 10 фла­конів вкла­да­ють у пач­ку з картону.

Категорія від­пус­ку.
За рецеп­том.

Виробник.
НСПС Хебей Хуамін Фармасьютікал Компані Лімітед.

Місцезнаходження вироб­ни­ка та його адре­са міс­ця про­ва­д­жен­ня діяль­но­сті.
№ 98 Хуан Роад, Економік енд Технолоджікал Девелопмент Зоне, Шічжуанг, СН 052165, Китай.

Дата остан­ньо­го перегляду.